2012

"Це не кінець світу". Ми говоримо собі такі слова, коли підпалюємо тост, проливаємо сік або отримуємо двійки за семестровими проєктами. Це заспокійлива думка: неважливо, наскільки сильно ми зіпсувалися сьогодні, у нас є шанс прокинутися і виправити ситуацію завтра. І навіть якщо це справді кінець світу, що ж.... все одно є світлий бік. Наприклад, що D раптово виглядає не так уже й погано. І справді, навіщо турбуватися про стан свого тосту, якщо ти сам тост? Джексон Кертіс, письменник на півставки і шофер на повну ставку, на початку 2012 року не думає ні про які тости. Він думає про поїздку в Єллоустонський національний парк і про те, як весело він і його діти проведуть там час - особливо якщо він не забуде спрей від комах. Він думає про те, як його колишня дружина вб'є його за те, що він пізно прийшов за дітьми. Він думає про те, що у його позашляховика жахлива синхронізація, він уперто вирішує не заводитися, хоча напевно прекрасно знає, що він уже спізнюється. Він думає про те, який безглуздий вигляд матиме, вирушаючи в похід у Єллоустоун на лімузині свого боса. Ну, принаймні, це ж не кінець світу, вірно? Але, звісно, це так - або, принаймні, дуже близько. Адже в цей самий момент у Вашингтоні, округ Колумбія, жменька обізнаних політиків розводить руками з приводу катаклізму, який має покласти край усім... Що ж відбуватиметься з головними героями і хто зможе вижити?